Десь на набережній в Мукачеві,
Там, де душу виймає сакура,
Влаштував би собі побачення
Із собою з вісімдесятих я.
І спитав би у себе хлопчика,
Що побачив мене дорослого,
Чи хотів би він стати голосом
Покоління тих, кому болить?
Приспів:
Тих, хто не мовчить.
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду
Віддавати ім’я своє.
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був…
Десь у Львові на Драгоманова
В паралельному з нами просторі
Побалакав би під каштанами
Із собою із дев’яностих я
І спитав би у того підлітка,
Шо на мене спідлоба дивиться,
Чи хотів би він стати дзеркалом
Покоління тих, кому болить?
Приспів:
Тих, хто не мовчить.
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду
Віддавати ім’я своє.
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був…
Десь у скверику на Подолі я,
Видно здалека сяйво місячне,
Сів би випити під магнолію
Із собою десь із двохтисячних
І спитав би себе натхненного,
Що не дуже уважно слухає,
Чи хотів би він стати пам’яттю
Покоління тих, кому болить?
Приспів:
Тих, хто не мовчить.
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду
Віддавати ім’я своє.
Тим ким я був, тим я і є,
Тим ким я був, тим я і є.
Покоління тих, кому болить.
Приспів:
Тих, хто не мовчить.
Ми не хочем ніколи існувати без імені,
Ми не хочем ніколи засинати у камені,
Ми нікому не будем
Віддавати ім’я своє.
Тим ким були, тим ми і є,
Тим ким були, тим ми і є.
Тим ким були, тим ми і є,
Тим ким були, тим ми і є.